Единое окно доступа к образовательным ресурсам

Системний підхід у сучасних педагогічних дослідженнях в Україні

Голосов: 0

У монографії представлено теоретичні та методологічні засади системного підходу як провідного та стратегічного напряму сучасного наукового пізнання, зокрема розкрито методологічні засади використання системного підходу в сучасних педагогічних дослідженнях, розглянуто системний підхід у фундаментальних педагогічних дослідженнях, подано практико зорієнтовані педагогічні дослідження в контексті системного підходу. Книгу призначено для науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників.

Приведенный ниже текст получен путем автоматического извлечения из оригинального PDF-документа и предназначен для предварительного просмотра.
Изображения (картинки, формулы, графики) отсутствуют.
     
 2 
УДК 37.012(477) ББК 74.58(4Укр)         С 40   Науковий редактор: Харченко С. Я. – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної педагогіки Державного закладу  «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»  Рецензенти:  Бех І. Д. – доктор  психологічних  наук,  професор,  дійсний  член Національної  академії  педагогічних  наук  України, директор  Інституту  проблем  виховання Національної академії педагогічних наук України; Сисоєва С. О. – доктор  педагогічних  наук,  професор,  дійсний  член Національної  академії  педагогічних  наук  України, завідувач  науково-дослідної  лабораторії освітології Київського університету імені Бориса Грінченка; Пустовіт Г. П. –   доктор  педагогічних  наук,  професор,  учений  секретар відділення  загальної  педагогіки  та  філософії  освіти Національної академії педагогічних наук України.  С 40   Системний підхід  у  сучасних  педагогічних  дослідженнях  в  Україні : монографія /  за  ред.  С. Я. Харченка ; С. Я. Харченко, В. В. Прошкін, С. О. Омельченко та ін.; Держ.  закл.  «Луган.  нац.  ун-т  імені  Тараса Шевченка». – Старобільськ :  Вид-во  ДЗ  «ЛНУ  імені  Тараса  Шевченка», 2016. – 488 с.   ISBN 978-966-617-324-2     У монографії  представлено  теоретичні  та  методологічні  засади  системного підходу  як  провідного  та  стратегічного  напряму  сучасного  наукового  пізнання, зокрема  розкрито  методологічні  засади  використання  системного  підходу  в сучасних  педагогічних  дослідженнях,  розглянуто  системний  підхід  у фундаментальних  педагогічних  дослідженнях,  подано  практико  зорієнтовані педагогічні дослідження в контексті системного підходу. Книгу  призначено  для  науково-педагогічних,  наукових  і  педагогічних працівників.  УДК 37.012(477) ББК 74.58(4Укр)  Рекомендовано до друку Вченою радою ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» (протокол № 10  від 27 травня 2016 року)   ISBN 978-966-617-324-2              © Авторський колектив, 2016    © ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2016  

 
 3 
З М І С Т 
 
 ПЕРЕДМОВА 5 
РОЗДІЛ 1 
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ 
СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ В СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІЧИХ 
ДОСЛІДЖЕННЯХ 
 
С. Я. Харченко Методологія  дослідження  професійної 
підготовки  соціальних  працівників  і 
соціальних  педагогів  на  основі 
використання системного підходу  
 
 
 
6 
В. В. Докучаєва 
 
Проектування  інноваційних 
педагогічних  систем  як  галузь 
міждисциплінарного синтезу 
 
 
50 
Л. Й. Петришин 
 
Системний  підхід  як  методологічна 
основа  наукового  дослідження  та 
моделювання 
 
 
89 
Н. О. Ткачова 
  
  
Теоретичні  засади  ціннісно 
орієнтованого  шкільного  педагогічного 
процесу як цілісної системи 
 
 
119 
 
РОЗДІЛ 2 
СИСТЕМНИЙ ПІДХІД У ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ 
ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ 
 
В. І. Бабіч Розробка  педагогічної  системи 
професійної  підготовки  майбутніх 
учителів  до  формування  соціального 
здоров’я  учнів  основної  школи 
(теоретичний аспект) 
 
 
 
 
153 
О. Л. Караман Наукове  обґрунтування  та  розробка 
системи  соціально-педагогічної  роботи 
з  неповнолітніми  засудженими  в 
пенітенціарних закладах України 
 
 
 
180 
С. О. Омельченко Науково-методологічне  обґрунтування 
та розробка відкритої системи взаємодії 
соціальних інститутів  суспільства  з 
формування  здорового  способу  життя 
підлітків 
 
 
 
 
218  

 
 4 
В. В. Прошкін Педагогічна система інтеграції науково-
дослідної  та  навчальної  роботи  в 
університетській  підготовці  майбутніх 
учителів 
 
 
 
252 
С. В. Роман Теоретичні  засади системного  підходу 
до  проблеми  формування  еколого-
гуманістичних  цінностей  у  процесі 
шкільної хімічної освіти 
 
 
 
281 
Н. М. Самохіна Педагогічна  система  професійно-
творчої  самореалізації  майбутніх 
учителів  музики  в  освітньо-виховному 
середовищі вишу=
=
=
=
30R=
 
РОЗДІЛ 3 
ПРАКТИКО ЗОРІЄНТОВАНІ ПЕДАГОГІЧНІ 
ДОСЛІДЖЕННЯ В КОНТЕКСТІ СИСТЕМНОГО 
ПІДХОДУ 
 
М. С. Доннік Педагогічна система соціалізації 
вихованців соціального гуртожитку 
 
335 
Н. Л. Отрощенко  
 
 
Загальна  характеристика  системи 
соціально-профорієнтаціонної 
діяльності  соціального  педагога  в 
школі 
 
 
 
361 
В. М. Пономарьова Система взаємодії соціальних служб та 
загальноосвітніх навчальних закладів у 
здійсненні  соціально-педагогічної 
підтримки дітей трудових мігрантів 
 
 
 
391 
Т. О. Скрябіна Використання  системного  підходу  до 
формування  ціннісних  орієнтацій  у 
студентів вищих медичних навчальних 
закладів  
 
 
 
420 
В. І. Степаненко Система  профілактики  асоціального 
впливу  релігійних  культів  на  підлітків 
у  соціально-педагоігчному  середовищі 
загальноосвітньої школи 
 
 
 
444 
 
НАУКОВА  ШКОЛА  СОЦІАЛЬНОЇ  ПЕДАГОГІКИ  ТА 
ПЕДАГОГІЧНИХ  ОСНОВ  СОЦІАЛЬНОЇ  РОБОТИ 
ЛУГАНСЬКОГО  НАЦІОНАЛЬНОГО  УНІВЕРСИТЕТУ 
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 
 
 
 
 
473  

 
 5 
ПЕРЕДМОВА 
Сучасна  педагогічна  наука  в  Україні  накопичила  великий 
фонд  наукових знань  з  актуальних  питань  виховання  й  освіти. 
Методологічними  і  теоретичними  засадами  цих  знань  є  різні 
наукові  підходи,  які  використовуються  вченими-педагогами  для 
вирішення конкретних дослідницьких завдань. 
У  педагогічних  дослідженнях  широко  використовуються 
особистісно  зорієнтований,  діяльнісний,  культурологічний, 
середовищний,  етно-педагогічний,  синергічний  та  низка  інших 
підходів,  які  не  тільки  є  концептуальною  базою  досліджень,  що 
проводяться,  але  й  самі  збагачуються  за  рахунок  розширення 
власних  функцій  щодо  змістовного  накопичення  потенційних 
можливостей  застосування  для  більш  різноманітного  кола 
педагогічних завдань. 
Одним з таких наукових підходів є системний підхід, який 
справедливо  визнаний  методологами  і  теоретиками  педагогіки 
одним з провідних напрямів сучасного наукового пізнання. 
За  останню  чверть  століття  системний  підхід,  його 
використання  у  фундаментальних  педагогічних  дослідженнях  у 
якості  базової  наукової  ідеї,  а  також  методологічної  основи  в 
прикладних дослідженнях, отримав глибокий розвиток в науковій 
діяльності  вчених  Луганського  національного  університету  імені 
Тараса Шевченка. У рамках цього підходу виконано понад десяти 
докторських  та  декількох  десятків  кандидатських  дисертацій, 
видано монографії та навчальні посібники. 
Є  всі  підстави  вважати,  що  в  ЛНУ  імені  Тараса  Шевченка 
сформувалася  наукова  школа,  яка  вийшла  за  межі  одного 
університету  і  включила  до  себе  дослідження  вчених  не  тільки 
Луганська,  але  й  Києва,  Харкова,  Донецька,  Дніпра,  Тернополя, 
Слов’янська, Миколаєва, Крапивницького та інших міст України. 
У  монографії,  що  презентується  читачам,  представлені 
результати  наукових  досліджень  учених  наукової  школи  ЛНУ 
імені Тараса Шевченка,  які  виконані  в  галузях  теорії  і  методики 
професійної  освіти  та  соціальної  педагогіки.  Усіх  їх  єднає  одне: 
вони  виконані  в  межах  та  в  повній  відповідності  до  положень 
системного  підходу,  є  авторським  баченням  і  розумінням 
системного  підходу  в  педагогіці  та  за  своєю  суттю  відбивають 
його творчий розвиток.  

 
 6 
РОЗДІЛ 1 
 
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ 
СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ В СУЧАСНИХ ПЕДАГОГІЧИХ 
ДОСЛІДЖЕННЯХ 
 
С. Я. Харченко 
доктор педагогічних наук, професор, 
завідувач кафедри соціальної педагогіки 
Державного закладу «Луганський національний 
університет імені Тараса Шевченка», 
заслужений діяч науки і техніки України 
 
МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ 
ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ  
І СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ НА ОСНОВІ 
ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ 
 
Анотація. У  підрозділі  з  позиції  теорії  чотирьохрівневої 
методології  сучасного  знання  (філософського, загальнонаукого, 
конкретнонаукового,  технологічного  рівнів)  досліджується 
професійна  підготовка  соціальних  працівників  і  соціальних 
педагогів  у  вищому  навчальному  закладі.  Зокрема,  на  основі 
використання  системного  підходу  професійна  підготовка 
соціальних працівників  та  соціальних  педагогів  розглядається  й 
описується як система, до основних компонентів якої належать; 
мета,  зміст  освіти,  організаційні  форми,  методи  навчання. 
Кінцевий  результат  підготовки  соціальних  працівників  і 
соціальних педагогів у вищому навчальному закладі представлено 
як професійну готовність особистості до соціально-педагогічної 
діяльності, що включає в себе психологічну, науково-теоретичну, 
практичну та психофізіологічну готовність. 
Ключові слова: методологія, системний підхід, професійна 
підготовка, соціальний педагог, соціальний працівник, професійна 
готовність до соціально-педагогічної діяльності. 
 
Організація  соціальної  роботи  та  підготовки  соціальних 
працівників  і  педагогів  повинна  будуватись  на  новій  

 
 7 
теоретичній  основі,  що  пропонує  відмову  від  методологічної 
ортодоксальності, характерної до недавнього часу. 
На  зміну  імперативності,  що  потребує  бездоганного  й 
безапеляційного  слідування  моральним  нормам  та  принципам, 
має  бути  усвідомлена  необхідність  розуміння  людини,  її 
проблем,  прийняття  цих  проблем  та  надання  адекватної 
допомоги і підтримки у їх подоланні.  
Виходячи  з  цього,  вивчення  проблеми  підготовки 
спеціалістів  до  соціально-педагогічної  діяльності  потребує 
розробки такого методологічного забезпечення, яке дозволило б 
вирішувати  ряд  найважливіших  задач,  зокрема:  визначення 
основних  напрямів,  загальної  стратегії  наукового  пошуку, 
забезпечення  загальних  підходів  до  вивчення  різноманітних 
аспектів  соціально-педагогічної  підготовки  спеціалістів, 
розробка критеріїв для оцінки отриманих результатів. 
Акцент  на  нормативний  аспект  методології,  високу 
ступінь  її  інструментальності  в  отриманні  нового  знання  нам 
уявляється  особливо  значним  як  у  зв’язку  з  необхідністю 
пред’яви більш високих вимог до методологічного забезпечення 
педагогічних дослідів  в  області  професіональної  підготовки 
майбутнього  спеціаліста,  до обґрунтування  способів  отримання 
достовірних  і  ефективних  педагогічних  знань,  так  і  у  зв’язку  з 
тим, що характер і спрямованість методологічного забезпечення 
повинні  відповідати  спрямованості  педагогічної  науки  на 
перетворення та удосконалення соціальної практики. 
У  визначенні  методологічних  засад  нашого  дослідження 
велике  значення  мають  уявлення  про  рівні  сучасного 
методологічного  знання.  Вирішуючи  цю  задачу,  ми  виходили  з 
чотирьох  рівнів  методології:  філософського  рівня,  рівня 
загальнонаукових  принципів  дослідження,  конкретно  наукової 
методології, методики і техніки дослідження. 
Спираючись  на  такий  підхід  до  структури  методологічних 
знань, ми й обґрунтовуємо їхній зміст щодо нашого дослідження. 
Проблема  соціально-педагогічної  підготовки  вирішується 
в  рамках  навчально-пізнавальної  діяльності  студентів,  тобто  є 
складником  процесу  їх  навчання.  Методологічною  основою 
цього  складного  й  різнобічного  процесу  є  матеріалістична 
діалектика  як  філософська  наука  про  більш  загальні  закони  

 
 8 
розвитку  й  руху  природи  суспільства,  мислення  й  пізнання.  Її 
значення в наші дні не тільки не зменшується, а й підвищується 
і все більш усвідомлюється як загальнолюдська цінність. 
В основі діалектики як науки лежать відповідні принципи, 
закони  і  категорії.  Концентрованим  вираженням  діалектико-
матеріалістичного  розуміння  процесу  пізнання  загалом  і 
навчання  у  ВНЗ  зокрема,  є  такі  принципи  діалектики,  як 
принцип  об’єктивності,  принцип  розвитку,  принцип 
системності,  принцип  історизму,  принцип  цілісності,  принцип 
всезагального зв’язку явищ, принцип єдності теорії та практики. 
Відображаючи  найбільш  загальні  закономірності  зв’язку  й 
відношення  об’єктивної  дійсності,  принципи  діалектики  є 
необхідними складниками цієї науки. 
Важливе методологічне значення мають закони діалектики: 
закон  єдності  та  боротьби  протилежностей,  закон  перетворення 
кількісних  змін  у  якісні,  закон  заперечення  заперечень,  які, 
охоплюючи  всі  закони  дійсності,  володіючи  універсальним 
значенням,  сприяють  пізнанню  внутрішніх  суттєвих  рис  та 
особливостей  пізнавальних  предметів.  Закони  діалектики 
виступають  у  тісному  зв’язку  з  філософськими  категоріями,  які 
допомагають  більш  повно  і  глибоко  розкривати  зв’язки  й 
відношення,  відображати  найбільш  загальні  закономірні  зв’язки  і 
відношення  дійсності.  До  них  відносяться  такі  категорії,  як 
причина  і  наслідок,  необхідність  і  випадковість,  важливість  і 
дійсність, сутність і явище, зміст і форма. 
Незважаючи  на  очевидність  подібних  розсудів,  логічно 
вважати,  що  вказані  діалектичні  принципи,  закони  і  категорії 
можуть  служити  методологічною  підставою  кожного,  у  тому 
числі  і  непедагогічного  дослідження,  у  силу  свого  загального 
характеру.  Разом  з  тим,  відтворення  діалектики 
загальнонаукового  процесу  пізнання  у  специфічному 
педагогічному  пізнанні  предмета  не  може  бути  простою  копією 
загального  ходу  пізнання.  Іншими  словами,  методологія 
педагогіки  не  повинна  включати  всю  діалектику,  розчиняти 
педагогічні  положення  в  усій  її  структурі,  інакше  різко 
знижується  інструментальна  роль  методологічного 
обґрунтування конкретно-педагогічного дослідження. 
Буде  вірним,  спираючись  на  зазначені  принципи,  закони  і  

 
 9 
категорії  діалектики,  у  подальших  судженнях  звузити, 
конкретизувати  методологічні  підходи,  виходячи  з  того,  що 
сутність  методології  педагогіки  полягає  у  розкритті  способів 
пізнання  найбільш  загальних  закономірностей,  побудові 
висновків,  крупних  узагальнень на  основі  застосування 
діалектики до аналізу навчально-виховного процесу, педагогічної 
діяльності  в  їх  обмеженому  зв’язку  з  іншими  суспільними 
явищами. При цьому потрібно чітко співвідносити методологічну 
частину дослідження з поставленими науковими задачами.  
Пізнання  реальної  дійсності – суб’єктивно-об’єктивний 
процес.  Його  суб’єктивність  полягає  у  відображенні  зовнішнього 
світу  в  мозку  людини  як  суб’єкта  пізнання,  причому  це 
відображення  завжди  обмежене  попереднім  досвідом  і  знаннями 
індивіда,  а  також  його  психолого-фізіологічними  особливостями. 
Об’єктивність  пізнання  філософської  трактовки  полягає  в  тому, 
що  у  свідомості  індивіда  відображаються  предмети,  факти  та 
явища реальної дійсності. 
Дидактикою  безперечно  визнається  факт,  що  навчання 
представляє  собою  процес  пізнання.  Пізнання  у  навчанні – 
також  суб’єктивно-об’єктивний  процес.  Діяльність  учнів  і 
педагогів,  з одного  боку,  виражає  об’єктивний  цілеспрямований 
процес,  визначений  цілями  і  завданнями  навчання,  з  іншої – 
носить  суб’єктивний  характер,  обумовлений  індивідуальними 
цілями і задачами. 
Аналіз  психологічної  і  педагогічної  літератури  дозволяє 
виявити  загальні  риси  пізнання  наукового  і  навчального,  які  у 
дослідженні  проблем  соціально-педагогічної  підготовки 
виступають  для  нас  конкретним  змістом  методологічного 
знання.  До  них  можна  віднести  наступні  положення,  на  які  ми 
спираємось  у  своєму  дослідженні:  по-перше,  наукове  пізнання  і 
пізнавальна  діяльність  студентів  мають  у  своїй  основі  одні  й  ті 
ж  форми,  структуру  і  шлях  проникнення  діяльності  в  сутність 
предметів  і  явищ  об’єктивного  світу;  по-друге,  суспільна 
направленість  процесів  пізнання  і  вчення,  тобто  здатність 
вдовольняти запити суспільства, сприяти рішенню проблем його 
розвитку;  по-третє,  наявність  дослідницького  та  творчого 
елементів у пізнанні й навчанні; по-четверте, спільність джерела 
розвитку:  внутрішні,  діалектичні  суперечності  між  знаннями  і  

 
 10 
незнаннями,  знаннями  менш  повними  і  більш  повними, 
притаманні  процесу  наукового  пізнання  і  пізнання  в  навчанні,  і 
яке  становить  рухому  силу  і  зміст  як наукового,  так  і 
навчального  пізнання;  по-п’яте,  прямий  або  непрямий  звʼязок  із 
загальним джерелом пізнання – соціальною практикою. 
Спираючись  на  ці  положення,  ми,  разом  з  тим,  не 
ототожнюємо  ці  два  процеси,  а  враховуємо  розкриті  в  науці  їх 
відмінності, оскільки вони протікають у різних умовах та мають 
різні  цілі:  «як  різні  сторони  соціального  процесу,  які  володіють 
родовою  гносеологічною  природою,  вони  тісно  пов’язані  між 
собою – взаємозаперечують  та  взаємовважають,  переходять 
одна в одну» [8, c. 83–86]. 
Найважливіше  методологічне  значення  для  нас  мають 
опора і необхідність реалізації у дослідженні проблеми соціально-
педагогічної  підготовки  принципу  єдності  логічного  й 
історичного,  бо  без  принципу  історизму  неможливо  зрозуміти 
сутність  пізнання  і  логіку  його  розвитку,  тобто  співвідношення 
логіки  руху  думки  і  історії  розвитку  мислення.  Під  історичним  і 
філософським  прийнято  розуміти  об’єктивний  процес  розвитку 
предмета, а під логічним – відображення цього розвитку предмета 
у  мисленні  людини.  Логічне – це  істотне,  необхідне,  закономірне 
у  розвитку  предмета,  тоді  як  історичне – це  конкретне  і 
багатоаспектне  проявлення  у  розвитку  предмета,  у  його  й 
закономірних  і  випадкових  зв’язках  й  відносинах.  Їх  єдність 
полягає  в  головному,  істотному,  звільненому  від  випадкового, 
наносного, зигзагоподібного і назаднього у русі предмета. 
Таке  трактування  єдності  логічного  й  історичного 
моментів  у  пізнанні  дає  нам  підставу  розглядати  його  як  один  з 
важливих  додатків  принципіальної  методологічної  основи  тієї 
частини  нашого  досліду,  де  передбачається  розробка  нової 
структури  педагогічної  підготовки  студентів,  більш  того,  вона 
озброює  нас  науковими  основами  побудови  і  трансформації 
навчальних предметів і зобов’язує розробляти зміст навчального 
матеріалу  з  урахуванням  послідовності  розвитку  педагогічних 
знань, звільнених від випадкового і зигзагоподібного у розвитку 
педагогіки,  та,  разом  з  тим,  повторюючи  головні  його  ступені, 
розкриваючи його сутнісні, закономірні сторони. 
Оскільки  рішення  поставлених  задач  потребує  наукового  

 
 11 
обґрунтування  не  тільки  змісту  освіти  студентів,  а  й 
процесуальної  сторони  їх  навчання,  то  у  методологічному 
забезпеченні  ми  вважаємо  особливо  значущим  гносеологічний 
аспект навчального пізнання. При цьому ми виходимо з того, що 
проникнення  в  сутність  предмета  здійснюється  за  допомогою 
форм  чуттєвого  і  раціонального  пізнання.  До  форм  чуттєвого 
пізнання  відноситься  відчуття,  сприйняття  і  уявлення.  За  їх 
допомогою  відбувається  безпосереднє  відображення  у  мозку 
людини  оточуючої  дійсності.  Поступове  накопичення 
пізнавального  емпіричного  матеріалу  у  формі  сприйняття  і 
уявлень  обумовлює  перехід  останніх  у  новий  якісний  стан,  в 
абстрактне  мислення,  яке  здійснюється  у  трьох  формах: 
розуміння, судження, висновок. 
Для  конструювання  процесу  навчання  студентів 
першочергову  роль  має  висновок,  підтверджений 
експериментально  багатьма  вченими  про  те,  що  загальні 
закономірності  мислення,  які  розвиваються  аж  до  навичок  й 
умінь  у  роботі  над  одним  змістом  та  вирішенням  нового  типу 
задач,  переносяться  в  розумову  діяльність,  пов’язану  з іншим 
науковим змістом та вирішенням нового типу задач. Спираючись 
на  механізми  чуттєвого  й  раціонального  пізнання,  єдності  їх 
форм,  ми  маємо  можливість  по-новому  підійти  до  структури 
навчального процесу у ВНЗ, визначити його компоненти. 
Таким  чином,  на  філософському  рівні  обґрунтованість 
наших  педагогічних  рішень  спирається  як  на  матеріалістичну 
діалектику  у  цілому,  так  і  на  ті  її  положення,  які  у  найбільшій 
мірі  співвідносяться  з  ціллю,  завданнями  і  логікою  конкретно 
соціально-педагогічного  дослідження,  тобто,  мають 
інструментальний характер. 
Продовжуючи  методологічний  аналіз  на 
загальнонауковому рівні, ми звертаємось до системного підходу 
як  провідного  напрямку  сучасного  наукового  пізнання.  Ідеї 
системності  заявили  про  себе  у  науці  в  середині  ХІХ ст.  при 
дослідженні  таких  складних,  динамічних  об’єктів  що 
розвиваються,  як  людське  суспільство  і  біологічний  світ. 
Засновниками  нового  підходу  виступили  К. Маркс  и  Ч. Дарвін. 
У  «Капіталі»  К. Маркса  суспільство  було  вперше  представлене 
як  «соціальний  організм»  зі своєю  структурою.  Такий  підхід  


    
Яндекс цитирования Яндекс.Метрика